Інтерв’ю з жертвою насильства

Інтерв’ю з дівчиною, яка знайшла сили почати нове життя.

— Юля, багато людей вважають, що жертва насильства сама винна, що не тікає, як ти думаєш?

— Так, на жаль багато людей думає, що жертва сама винна взагалі в цій ситуації та, звісно, краще було б втекти та надати спокій поліції та всім людям і службам, до якої може звертатися жертва. Всі говорили мені, що я винна, не хочу нічого змінювати у своєму житті, навіть дільничні з поліції говорили мені, що кращим варіантом вирішити цю проблему буде виїхати з міста. Всі думають, що це так просто, хочу додати: ні, це не просто, і не раз я втікала, просто з життєвих обставин через деякий час я поверталась додому! Просто так легше: думати, що жертва сама винна, на мій погляд… Тоді ж не треба розбиратися в ситуації, спробувати допомогти і вирішити проблему!

— Чому ти терпіла погане відношення від біологічного батька твого сина?

— Мені взагалі не було до кого піти, в мене зовсім не було захисту, я не розуміла спочатку як вирішити це питання, була маленька дитина на руках! Потім мені не стало сил терпіти те все знущання над собою і я відкрила цю проблему на все своє місто, але дій ніяких не було! Друзі, рідні, поліція, сусіди, чужі люди, ( яких я теж просила про допомогу), соцслужба — майже всі відвернулися від мене! Приходилося і далі терпіти, тому що тоді я ще більше зрозуміла, що нікому це не потрібно, і ніхто не допоможе вирішити мені цю проблему! Хоча я говорила, що я страждаю кожен день від знущань, але, навіть, адекватної підтримки в свою адресу я не почула, не говорячи вже про дії … Доводилося терпіти, змушували обставини! Я не мала навіть уявлення куди можна піти з маленькою дитиною на руках.

— Як ти змогла наважитись змінити життя?

— Коли я зрозуміла, що ніхто мені не допоможе, бо всі мене лише осудили, та зробили з мене посміховисько, а ще дівчиною яка не сповна розуму, я почала думати день і нічь як я можу вирішити цю проблему! Зрозуміла, що треба тікати, бо дійсно іншого виходу не бачила!!! На жаль, я повинна була втікати з дитиною, щоб спокійно дихати, гуляти вулицями міста, насолоджуватися свободою , спокоєм … Звісно, мені допомагали чужі мені зовсім люди, але небайдужі та з розумінням до мене і моєї ситуації… Завдяки їм, я змогла побачити людей з іншої сторони і не зовсім розчаруватися в своєму житті та в людях. Я розуміла, що не заслуговую на таке відношення до себе, але не могла сама захистити себе, особливо, коли ти опиняєшся сам в такій ситуації… Я була один на один з цією проблемою і якби я на виїхала та не наважилася на зміни, мені здається, що все закінчилося б трагічно! Але все це вже в минулому і зараз я точно знаю чого я хочу та чого я варта! Але ви знаєте, я б сама нічого не змогла, я дякую долі, що познайомитися з небайдужими людьми, які і допомогли. Вони завжди були зі мною на зв’язку та я розповідала їм всі ці ситуації, спочатку радили мені як краще робити, але, зрозумівши, що ніхто нічого не збирається виконувати згідно законодавства, запропонували мені переїхати. Мене зустріли дуже тепло , підтримали, надали житло, допомагали грошима, їжею, одягом та всім необхідним… Я відчула вперше, що я в безпеці та комусь необхідна. Незабаром я знайшла садочок для свого сина та роботу для себе в цьому ж садочку. Дитина почала відновлюватися від тих стресів разом зі мною.

— Яку допомогу тобі надавала чи пропонувала соціальна служба?

— Допомогу мені не пропонував ніхто і ніякої: ні соцслужба, ні прокурори (так, я була всюди … ), ні поліція, ні начальник поліції… Я писала дуже багато заяв, поянень до поліції, писала заяви у прокурора, викликала поліцію, бувало і по 5 разів на день, теж все фіксувала, навіть, іноді, вони не хотіли приймати від мене заяву, мовляв: «немає з собою паперу, або я не маю повноважень, їдьте до відділу до дільничного», а дільничий посилає до іншого дільничного, а той говорить як задовбала вже я всіх, іди до судді, суддя говорила іди назад до поліції, я при чому, інші говорили, що не лізь туди, патрульний говорив: «коли це закінчиться» і цей ланцюг не мав кінця … Хотіла потрапити до Кризового Центру , але мені сказали в соцслужбі, якщо я думаю , що ці центри безоплатні, то я помиляюсь, вони платні … Ці всі люди абсолютно нічим мені не допомогли!!! Я чула тільки образливі слова в свою адресу… Одного разу на моє просто вмовляння мені допомогти, коли я була у повному відчаї, мені сказали працівники соцслужби: «а що ти хотіла, щоб ми йому зробили, як взагалі ти собі це уявляєш?» Я хотіла, щоб вони хоча б стали на мою сторону, щоб почали працювати працівники поліції, щоб щось робити, все що вони зробили — це прийшли до мене додому та подивилися на моє житло, зробили огляд, а те що я кожен день страждала та просто кричала про допомогу, нікого і не цікавило. Я думаю, якби я просто мовчала і терпіла по цей день, то всім було б краще, бо я бачила, як всіх навіть дратувало, що я звертаюсь, я йшла і стукала у всі двері, але вони були зачинені …

-Як і яку допомогу тобі пропонували інші люди, сусіди, друзі?

— Я дуже багато про це говорила, бо кожен день я страждала від насильника! Друзі відвернулися, сусіди не звертали уваги, інші люди просто проходили мимо, але не просто проходили, а спочатку сміялися, обговорювали та робили, навіть, мені вироки з цієї ситуації.. Що тільки не приходилося мені слухати в свою адресу, рятувало тільки те, що я знала себе і що я поставлю цьому край, і всі ще будуть жалкувати про всі наведені наклепи в мою сторону.
Я просила допомоги у людей, з якими була взагалі не знайома, вони мені допомогали, але в кожного є свої проблеми, сім’ї. Була в мене подруга, дуже хороша людина, як я завжди думала, вона теж багато мені допомогла та захищала, навіть, постійно, коли була поруч. Вона запропонувала мені піти на передачу «Говорить Україна», щоб вирішити цю проблему. Спочатку я довірилася їй, вона говорила, що хоче для мене тільки кращого, я вірила, бо її сім’я теж чимало зробила для мене .. Вона дозвонилася до журналістів, пояснила ситуацію, вони взялися за цю справу! Я теж спілкувалася з журналістами, але до кінця не була впевнена в тому, що мені потрібно це шоу, але журналістка давила на мене постійно, що треба довести діло до кінця …. Перед тим днем, як вона повинна була приїхати до мне додому, я вирішила, що не буду приймати участь, повідомила журналіста та подругу, бо мала поганий психологічний стан та переживала за сина. Але зранку наступного дня моя подруга взяла ще подругу, журналістку, відеооператора з камерою і вони приїхали до мене додому! Я говорила, що не буду їхати, вони мене спочатку по доброму вмовляли. Говорили, що нададуть житло у Києві зараз, що дадуть грошей. Я говорила ні, вони на мене давили, я говорила ні, вони все одно вмовляли і вмовляли … Потім, коли вони вже зрозуміли, що я не поїду, вони почали ображати мене словами, погрожувати, що підуть до соцслужби та домовляться, щоб забрали дитину, журналістка все знімала на камеру! Мені прийшлося від них ховатися у сусідів, бо вони почали дзвонити до мне і говорити, що прийдуть та заберуть мене силою …. Потім вони почали дзвонити батьку моєї дитини та пропонували йому гроші, щоб той вмовив піти мене на шоу. Вони приїзжали до моєї мами, думали що я вдома, стукали у вікна та знімали маму через вікно… Шукали мене по моєму місту кілька днів, навіть, коли я вже поїхала… Зранку я вже тікала з міста, мені запропонували допомогу і я наважилась, бо була налякана журналісткою, що заберуть дитину.

— Як ти вважаєш, чи потрібні Кризові центри для жінок з дітьми?

— Вони не те що потрібні, вони просто необхідні для жінок! В свій час я просто мріяла потрапити в такий центр. Якщо буде таких центрів в нашій країні більше, де будуть підтримувати жертв насильства, розуміти їх, надавати їм все необхідне для життя перший час, щоб відійти від домашнього насильства, то не прийдеться терпіти знущання над собою!!! Кризовий центр необхідний таким жінкам, пройшовши цей шлях, я скажу: кожна жінка заслуговує на краще, заслуговує на повагу, на шанс змінити своє життя та бути в безпеці.

— Що ти хочеш побажати сьогодні жінкам?

— Сьогодні, коли моє життя змінилось в кращу сторону, після всього того жахіття, що мені прийшлося пережити, я хочу побажати перш за все знайти місце, в якому вони будуть відчувати себе вільними та в безпеці та розуміти, що вони варті тільки найкращого! Я хочу побажати повністю відновитися морально, фізично, психологічно та забути, звісно, про все, що було! Дорогі мої дівчата, жінки, не бійтеся говорити про це … Щоб вирішити проблему, ми повинні стати вище самої проблеми і тільки тоді вона вирішиться! Хочу побажати вам тільки хороших людей поруч, підтримки близьких та оточуючих, щоб ви сказали вчасно СТОП та почали діяти! Я знаю буде важко, але воно того варте!!! Будьте щасливі, не допускайте того, щоб вас знову ображали та знущалися над вами … Я впевнена, що колись наша країна ефективно візьметься за це питання, але на даний час діяти треба тільки нам! Бажаю не опускати рук, іти, не дивлячись ні на що до своєї мрії…. Це все лише питання часу та ми гідні кращого вже сьогодні!

Збираємо на Притулок для жінок з дітьми.
👇👇👇👇👇👇
https://www.facebook.com/ridnya.kiev/posts/1214823705379918

Comments are closed.